У воєнний час дотримання наказів командирів є критично важливим для ефективної роботи всієї системи оборони. Саме тому такі правопорушення, як непокора, кваліфікуються законодавством України як кримінальні злочини й тягнуть за собою серйозну відповідальність. Часто військовослужбовці діють у стані стресу чи правової невизначеності, що може призвести до відмови виконати наказ.
Непокора (стаття 402 Кримінального кодексу України)
Непокора — це відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, що може полягати в невчиненні дій, які підлеглий зобов'язаний виконати відповідно до виданого йому наказу, або у вчиненні заборонених наказом дій, а також у несвоєчасному або неповному виконанні наказу.
Кримінальна відповідальність настає за відмову від виконання наказу, коли військовослужбовець відкрито заявляє про небажання його виконувати або своїми діями дає зрозуміти, що наказ виконувати не буде. При цьому не є кримінально караним обговорення наказу або прохання про роз’яснення, якщо наказ в підсумку було виконано. Відмова від виконання наказу має бути вчинена з прямим умислом, а мотиви таких дій не впливають на кваліфікацію. Непокору вважають закінченим злочином з моменту відкритої відмови або навмисного невиконання наказу незалежно від настання наслідків.
• Непокора - карається службовим обмеженням на строк до 2 років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до 2 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.
• Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.
• Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від 5 до 7 років.
• Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.
Різниця між непокорою та невиконанням наказу
Важливо розуміти, що непокора (ст. 402 КК України) і невиконання наказу (ст. 403 КК України) є різними правопорушеннями, які відрізняються за ставленням військовослужбовця до наказу та його наслідків.
Невиконання наказу зазвичай пов’язане з необережністю — військовослужбовець не усвідомлює або не передбачає можливість ненавмисного порушення, хоча мав би це врахувати. В окремих випадках він свідомо ухиляється від виконання наказу, розраховуючи на те, що обставини дозволять виконати його пізніше. Саме наявність або відсутність прямого умислу є ключовим фактором для визначення кваліфікації правопорушення.
Якщо невиконання наказу призводить до тяжких наслідків, справа може перейти під дію частини 2 статті 402 КК України, що передбачає відповідальність за непокору, яка спричинила серйозні наслідки.
На відміну від невиконання, непокора характеризується прямим умислом — свідомою відмовою виконати наказ попри розуміння її наслідків. Військовослужбовець усвідомлює серйозність своїх дій і ризики, які вони створюють для безпеки підрозділу та виконання бойового завдання
Наша команда здійснює повноцінний юридичний захист та супровід на всіх етапах кримінального провадження — від досудового розслідування до представництва інтересів підозрюваних та обвинувачених у суді. Ми працюємо, щоб кожен клієнт отримав кваліфіковану допомогу, об’єктивний розгляд справи та справедливе рішення.